Рік 2019-й ‑ що від нього очікувати?

 

Іван Данюк, директор ТОВ «Місто ТВМ»

Традиційно в кінці «старого» року або на початку «нового» політологи, експерти та всі, хто не ліниться, намагається підбити підсумки та висловити прогнози. І якщо із підсумками все простіше – вони так чи інакше опираються на факти, то із прогнозами справа не дуже вдячна. Адже доводиться гадати на кавовій гущі…

Відразу зазначу, що я намагаюся бути максимально аполітичним (не є членом жодної політичної партії, не збираюся голосувати на президентських та парламентських виборах), тому не буду штовхати прихований PR.

Хоча, на жаль, політики у цьому році хоч відбавляй, адже весною президентські вибори, а восени – парламентські. І ці дві політичні хвилі будуть лихоманити Україну фактично цілий рік (навіть політичні канікули навряд чи будуть актуальні).

Отож, не надуваючи експертних щік, та спираючись на інтуїцію (новин не дивлюся та не читаю), висловлю чотири прогнози.

Перше.

Президент швидше за все залишиться чинний (незважаючи на усі рейтинги). Чому? Тому що чинний президент зазвичай має певну фору, і мені здається, що Порошенко нею скористається. Щоправда, політичний досвід України свідчить про те, що переобрання президента на другий термін – це виняток (як із Кучмою). Кравчук перехитрив себе у 1994 році, від Ющенко розбіглися соратників у 2010-ому, а Янукович… Ну, про нього ви і так знаєте. Та інтуїція мені підказує, що Порошенко ближчий до Кучми, ніж до інших президентів. Попри стабільно поганий політико-економічний стан країни, перемога його альтернатив навряд чи принесе «передвиборне царство небесне». Електорат, незважаючи на усі справжні та замовні соцопитування, це відчуває п’ятою точкою.

Друге.

Склад Верховної Ради у результаті виборів може змінитися суттєво чи не суттєво, але, за великим рахунком, це немає великого значення. Адже парламент функціонує не за політичними гаслами (якими б страшними та провокативними вони не були) та прапорами (усіх кольорів веселки), а за своїми законами та підкилимними механізмами ‑ тривалі переговори про більшість, торгівля голосами, політичні торги тощо. І хоча ці механізми постійно критикують, однак вони переживуть ще не одне покоління реформаторів.

Третє.

Окупована частина Донбасу і Крим. Сумніваюся, що тут щось зміниться кардинально. Адже ці зміни мало вигідні політикам із обох боків державного кордону. Путін не захоче серйозно розлютити США та інші впливові країни, а Порошенко та його ймовірний наступник занадто будуть зайняті виборами і перевиборами. Звичайно, дрібні чи великі провокації можливі, але навряд чи дійде до серйозної військової кампанії.

Як не парадоксально звучить, але будь-яка українська влада перед виборами боятиметься як вогню поверненню окупованої частини Донбасу та Криму. Чому? Тому що після повернення цих окупованих територій необхідно буде вкласти величезні кошти в інфраструктуру та відновлення. І навряд чи фінансування міжнародних банків та МВФ буде достатньо. Політики із високих патріотичних почуттів знову зазирнуть у кишеню бізнесменів та громадян. Чергова хвиля збіднення громадян та малого і середнього класу, і чергове розчарування у політиках при владі може суттєво вплинути на їх підтримку на найближчих виборах. Тому набагато краще винуватити у всьому Путіна, ніж здійснювати реальні кроки до повернення територіальної цілісності України, які можуть призвести до політичної смерті не лише окремих політиків, а й політичних партій. Далеко не завжди те, що добре для України добре для політиків та політичних партій. Тому, повторюся, status quo вигідний дуже багатьом політикам при владі. І навряд чи щось серйозно поміняється, якщо у владних кріслах осядуть опозиціонери.

Четверте.

Економіку, а перш за все курс долара, буде лихоманити через політичну складову. І я не беруся прогнозувати, який курс ми матимемо 31 грудня. Але у курсі долара занадто багато спекулятивного (наприклад, експортери вирішили підзаробити і вплинули на курс), що не завжди чітко віддзеркалює реальну економічну ситуацію.

Що ж до самої економіки, то в мене стриманий оптимізм. Незважаючи на потужний відтік «мізків» та «робочих рук» за кордон, все таки це явище не варто переоцінювати. Адже далеко не всі залишаються у Польщі на «ПМЖ», а багато працюють за схемою «півроку там – півроку тут». Далеко не кожен хоче ризикнути отримати «вовчий квиток» у ЄС.

Те, що я спостерігаю на власні очі на рівні міста Запоріжжя (як я вже казав, новин я не дивлюся і не читаю, тому слабо уявляю що відбувається в країні) – зараз відбувається пожвавлення усіх сегментів бізнесу (від дрібного до національних мереж) навіть у не надто привабливих до бізнесу районах міста. За минулі два роки влада зробила багато чого того, що не робилося десятиліттями – ремонт доріг, дахів, парків тощо. Я не відслідковував яка саме влада (місцева чи центральна) це зробила – хай політики це з’ясовують на виборах. А це значить, принаймні, незначний економічний ріст. Звичайно, це не економічний бум, та краще вже так, ніж у 2014-му, коли за рік стільки змінилося, що бізнес не просто не знав, а й боявся того, що станеться із країною після обіду.

Як буде насправді?

Не знаю. Але точно знаю одне. Обов’язково прочитаю цю статтю 31 грудня 2019 року.

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *