Рейтинги: ціна чи цінність

20190222_103538

Іван Данюк, директор ТОВ «Місто ТВМ»

У моєму журналістському минулому був такий випадок. Мене запросили на помпезну церемонію нагородження переможців дуже відомого рейтингу. Я був уражений розмахом і сказав сусіду по столику: «Дуже круто бути серед таких компаній». Сусід подивився на мене іронічно і кинув репліку «Заплатиш гроші – теж буде крутим». Вловивши мій здивований погляд, розтлумачив: «Рейтинги не присуджуються об’єктивним журі, а купуються. Як іграшки в магазині. Більше заплатиш – більшу іграшку матимеш».

Оскільки я тоді літав у ідеалістичних хмарах, то не зовсім цьому повірив. Вірніше, допустив ймовірність частково куплених рейтингів. «Але більшість фірм їх заслужила» ‑ запевняв я себе, бо хотілося вірити у це.

Пройшов певний час і я сам опинився з іншої сторони столу. І тут дуже швидко стало зрозуміло, що мій сусід по столику був абсолютно правий, а мені пора спускатися із ідеалістичної хмарки на грішну землю. Хоча, ні, чому грішну? На комерційну землю.

Щороку мені, як директору підприємства, яке займається відеорекламою в транспорті, надходить дві-три пропозиції отримати почесний статус. Вперше це мене порадувало. «Круто, я в списку крутих бізнесменів України, можу поїхати на церемонію у Львів на День Незалежності». Але погортавши далі проспект, я побачив, що за це варто було заплатити певну суму (уже не пам’ятаю скільки точно, діапазон вартості номінацій був приблизно від 5 000 до 50 000 грн.).

Подальші рейтинги і номінації були схожі, різниця була лише в сумах та назвах «цяцьок»‑ «3 місце серед найкращих компаній регіону», «2 місце серед найкращих керівників міста», «1 місце серед компаній галузі регіону», «4 місце за надійністю та інвестиційною привабливістю»…

Деякі організатори рейтингів ще в презентації виставляли прайс за «статусність», а деякі це скромно опускали, опрацьовуючи по телефону.

Апофеозом стало запрошення отримати «Почесне звання «Лицар Вітчизни» з врученням ордена «Золотий хрест честі і звитяги «Лицар Вітчизни». Звичайно, я щось роблю для України: наприклад, сплачую податки, час від часу виступаю як донор і т.д. Але в армії я не служив і в зоні АТО пороху не нюхав. Тому це звання і лицарську шаблю я не прийняв би не лише за 17 з хвостиком тисяч гривень, а навіть безкоштовно. Залишилася ж у Івана Данюка хоч якась совість…

Уже пора звикнути, що не перше десятиріччя люди роблять бізнес на рейтингах. І ті, хто цим займаються, завжди знайдуть цим оправдати свій бізнес. Відомо, що статистика часто буває суб’єктивна, і якась фірма може бути «№1 у сфері реклами від проспекту Соборного №147 до вулиці Перемоги 63» за ознаками інвестиційної привабливості…

Але не треба винуватити у всьому організаторів рейтингів. Адже, якби не було бажаючих купити «статус», то цим ніхто не займався б. Компанії часто користуються рейтинговими сертифікатами та медальками. Просто, ми не завжди на це звертаємо увагу. І ці «брязкальця» діють на нас магічно, адже це ознака «статусності».

Як людині, яка займається рекламою, мені було б гріх не користуватися безкоштовним піаром. Тому на своїй сторінці у facebook я постійно викладаю пропозиції отримати певний «статус», навіть не збираючись його купувати.

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *